Софія Василівна Ковалевська (3 (15) січня 1850, Москва – 29 січня (10 лютого) 1891, Стокгольм) – математик, письменниця і публіцист, походить з білоруської шляхти. Професор Стокгольмського університету.

Авторка праць з математичного аналізу (диференціальні рівняння і аналітичні функції), механіки і астрономії.

Перша жінка, що отримала звання професора математики у Європі. Уроджена Корвин-Круковська, дружина В. О. Ковалевського — основоположника еволюційної палеонтології, що походив із старшинського роду на Слобожанщині.

Софія Василівна Ковалевська народилась 15 січня 1850 року в Москві. Батько її — Василь Васильович Крюковський був військовим. Він брав участь у трьох військових походах, був нагороджений найвищими військовими орденами і медалями. У 1858 р. у чині генерала її батько вийшов у відставку і переїхав з родиною до свого маєтку в с. ПалібіноВітебської губернії (Білорусь). Тут і пройшли дитячі роки Софійки Ковалевської. Змалку вона мала такі риси характеру, як зосередженість, наполегливість у досягненні мети і цілковиту самостійність. Читати Софійка навчилася сама. Гувернантка-англійка вчила Софію хороших манер і англійської мови. Учитель Малевич викладав російську граматику, літературу, математику та інші предмети. Він був широко освіченою людиною, передовим педагогом.

Спочатку арифметики Софія не любила, але згодом захопилась нею: вона розв'язувала задачі за допомогою різних комбінацій чисел, виявляючи в цьому неабияку кмітливість. Малевич дав їй вивчати двотомний курс арифметики французького математика Бурдона, написаний для студентів Паризького університету. Вивчення геометрії також ішло успішно. Інколи, вислухавши доведення вчителя, вона доводила деякі теореми по-своєму.

Коли Софії виповнилось 11 років, під час зимового перебування родини Крюковських у Петербурзі викладачем математики до неї запросили лейтенанта флоту О. М. Страннолюбського. Вже на перших заняттях викладача здивувало те, що дівчина так швидко засвоювала перші поняття з вищої математики — поняття границі, похідної тощо, «начебто вона їх раніше знала». Софія пояснила: «У ту хвилину, коли ви пояснювали мені ці поняття, мені раптом пригадалося, що все це було написано в лекціях Остроградського, якими була обклеєна наша кімната, і саме поняття про границю здалося мені давно відомим».

Щоб жити самостійно і вчитися, восени 1868 року Софія Василівна вступає у фіктивний шлюб з Володимиром Онуфрійовичем Ковалевським.

У житті Софії Василівни починається новий період: вона із захопленням відвідує лекції з фізіології професора Сєченова у Медичній академії, анатомію вивчає в лабораторії професора Грубера, біологію — у Мечникова, хімію — у Зініна і математику — в Страннолюбського. Така багатопредметність у навчанні пояснюється тим, що Софія Василівна готувалася складати екзамени на атестат зрілості. Крім цього, вона мріє стати лікарем, щоб бути ближче до народу і краще служити йому. Але склавши екзамени на атестат зрілості, вона віддає перевагу математиці. У тодішній Російській імперії до вищої школи жінок не приймали. Тому подружжя Ковалевських разом із сестрою Софії Ганною виїжджають за кордон. У Гейдельберзі, де в університеті працювали видатні німецькі вчені Кірхгоф, Гельмгольц, Бунзен та інші, вона добилася дозволу відвідувати лекції. Щотижня вона слухала по 22 лекції, з яких 16 — з математики. Навчання в університеті йшло дуже добре.

Наприкінці 1870 року Софія Василівна закінчує навчання в Гейдельберзі і переїздить до Берліну, щоб продовжувати математичну освіту в столиці Пруссії. У берлінському університеті працював тоді визначний учений-математик Карл Веєрштрас — великий знавець вищих трансцендентних функцій, абелевих і особливо складних еліптичних та ультраеліптичних. Веєрштрас працював з нею двічі на тиждень по 2 години. Німецький математик Фелікс Клейн говорив, що інтелектуальна сила Веєрштраса більше пригнічувала слухачів, ніж сприяла їх самостійній творчості. Софія Василівна, працюючи у Веєрштраса вела власну творчу роботу. Першу невелику працю вона написала для математичного журналу, але вона не була надрукована через те, що до редакції кількома днями раніше надійшла аналогічна праця іншого автора. У цей період Софія Василівна написала три складні математичні праці. Перша з них називалася «Зведення деякого класу абелевих інтегралів третього рангу до інтегралів еліптичних», її дуже високо оцінив професор Веєрштрас.

Друга її праця «Про форму кільця Сатурна» доповнювала дослідження Лапласа з цього питання. Третя праця — «До теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних» узагальнювала відповідні дослідження самого Веєрштраса. До Вейерштрасса цю тему досліджував відомий французький математик Коші. Теорема, що її довела Ковалевська, належить до класичних, вона увійшла до математичних курсів університету під назвою «теорема Коші-Ковалевської».

Вона співчувала революційній боротьбі та ідеям утопічного соціалізму, тому у квітні 1871 р. разом з чоловіком В. О. Ковалевським приїхала в обложений Париж, доглядала за пораненими комунарами. Пізніше брала участь у порятунку з в'язниці діяча Паризької комуни В. Жаклара, чоловіка своєї сестри-революціонерки Анни.

У 1874 р. професор Веєрштрас поставив питання перед Геттінгенським університетом про надання Софії Ковалевській заочно і без екзаменів ступеня доктора філософії. Він писав, що Ковалевська сильна в усіх галузях математики і що кожна і її трьох праць може бути достатньою підставою для присудження їй степеня доктора наук. Математичний факультет університету розглянув ці праці і дав їм найвищу оцінку. На підставі постанови факультету рада Геттінгенського університету в липні 1871 р. ухвалила надати С. В. Ковалевській без екзамену і диспуту, заочно ступінь доктора філософії і найвищою відзнакою.

Того ж року Ковалевська повертається до Петербургу. Зайняти посаду викладача математики у вищій школі вона не могла, бо це було жінкам категорично заборонено. Софія Василівна змушена була відійти на деякий час від наукової роботи. Вона поринула у літературно-публіцистичну діяльність, писала для газет наукові нариси і театральні рецензії. У домі Ковалевських можна було зустріти таких визначних учених, як Сєченов, Менделєєв, Чебишов, письменників — Тургенєва, Достоєвського та ін.

Ковалевська показує свої математичні праці Чебишову. Він дав їм високу оцінку за свіжість, глибину думок і порадив одну з них прочитати на VI з'їзді природодослідників і лікарів, що мав відбутися у Петербурзі в 1879 р. Доповідь Ковалевської на тему «Зведення деякого класу абелевих інтегралів третього рангу до еліптичних інтегралів» вислухали з великою увагою. Видатні вчені М. Є. Жуковський і К. А. Тимирязєв щиро радили їй працювати й далі в цій галузі, бо вона «народилася для математики».

У 1880 р. Ковалевська переїжджає в Москву і просить дозволу складати екзамени на ступінь магістра, але її прохання було відхилено. У 1881 р. вона виїхала до Берліну, а потім у Париж. Але і там не змогла знайти місця викладача у вищій школі. Того ж 1881 р. Ковалевська повернулася до Росії.

У серпні 1883 р. VII з'їзд природодослідників і лікарів, що відбувся її Одесі, одноголосне обрав Софію Василівну головою математичної секції. Тут було зачитано дві доповіді — доктора філософії С. В. Ковалевської і професора Московського університету Л. Є. Жуковського. Доповідь, С. В. Ковалевської «Про інтегрування диференціальних рівнянь з частинними похідними, що визначають заломлення світла в прозорому кристалічному середовищі» викликала великий інтерес. Наступного, 1884 р. Софія Василівна зробила доповідь на цю саму тему на засіданні Паризької академії наук. Пізніше її було надруковано в записках Паризької академії наук і Стокгольмської академії наук. Праця була високо оцінена вченими всього світу, вона принесла авторці широку популярність у наукових колах.

На VII з'їзді природодослідників Софія Василівна зустрілась з професором Стокгольмського університету Міттаг-Леффлером і дістала запрошення зайняти посаду приват-доцента в новому Стокгольмському університеті. Ковалевська дала згоду і незабаром була запрошена в Стокгольм офіційно.

До Стокгольма Софія Василівна приїхала в листопаді 1883 р, а з січня 1884 р. почала читати лекції про диференціальні рівняння з частинними похідними. У першому семестрі вона читала лекції німецькою мовою, а до початку другою семестру оволоділа шведською мовою настільки, що читала цією мовою лекції шведським студентам.

Рада університету обрала Ковалевську штатним ординарним професором. Шведські газети помістили її портрети і біографію. Професор Міттаг-Леффлер одержував листи від газетярів Парижа, Лондона і Відня з проханням надіслати портрет і біографію С. В. Ковалевської. Наступного року в Стокгольмському університеті С. В. Ковалевській запропонували читати, крім лекцій з чистої математики, курс лекцій з механіки.

Поряд з читанням лекцій в університеті Софія Василівна наполегливо проводила дослідження. Світову славу Ковалевській принесла її фундаментальна праця «Обертання твердого тіла навколо нерухомої точки». До Ковалевської над цим питанням працювали Ейлер і Лагранж. Після їх праць тільки праці Ковалевської просунули вперед розв'язання цієї задачі.

У 1888 році Паризька академія наук оголосила третій конкурс на найкращу працю з цієї теми з видачею премії Бордена на три тисячі франків. Перші два конкурси не дали очікуваних результатів, і премію нікому не присудили. Софія Василівна надіслала свою роботу на конкурс, узявши за девіз французьку приказку: «Говори, що знаєш, роби, що повинен; що буде, те й буде». На конкурс було подано 15 праць. Спеціальна комісія Паризької академії визнала, що твір під девізом «Говори, що знаєш», відмінний, що в ньому відкрито новий випадок. Враховуючи всі наукові якості цієї праці, комісія ухвалила присудити авторові твору збільшену премію: замість трьох тисяч — п'ять тисяч франків. Ця праця була надрукована в наукових записках Паризької академії наук за 1889 рік. Вчені не поскупилися на оплески. Софія Василівна, настільки була приголомшена успіхом, насилу опанувала себе і вимовила слова подяки.

Ковалевська оселилася поблизу Парижа, в Севрі, і доручила Міттаг-Леффлеру привезти до неї доньку. Тут вона вирішила продовжити додаткове дослідження про обертання твердих тіл для конкурсу на премію Шведської академії наук. До початку осіннього семестру в університеті Софія Василівна повернулася в Стокгольм. Працювала вона з якоюсь відчайдушною рішучістю, закінчуючи своє дослідження. Їй треба було встигнути подати його на конкурс. За цю роботу Ковалевській була присуджена Шведською академією наук премія короля Оскара II в тисячу п'ятсот крон.

7 листопада 1889 року Ковалевську обрали членом-кореспондентом на фізико-математичному відділенні Російської академії наук.

У квітні 1890 року Ковалевська поїхала до Росії в надії, що її оберуть у члени академії на місце померлого математика Буняковського і вона здобуде ту матеріальну незалежність, яка дала б змогу займатися наукою в своїй країні.

У Петербурзі Софія Василівна двічі була у президента академії великого князя Костянтина Костянтиновича, один раз снідала з ним і його дружиною. Він був дуже люб'язний з відомим вченим і все твердив, як було б добре, якби Ковалевська повернулася на батьківщину. Але коли вона побажала, як член-кореспондент, бути присутнім на засіданні академії, їй відповіли, що перебування жінок на таких засіданнях «не в звичаях академії».

У вересні вона повернулася в Стокгольм. 29 січня (10 лютого) 1891 року, не приходячи у свідомість, Софія Ковалевська померла від паралічу серця, у віці сорока одного року.